Чому небо стало далеким
Нігерійська народна казка народу біні. Вона передавалася усно щонайменше 500 років; точна дата першої оповіді невідома. Відомий друкований переказ Мері-Джоан Герсон вийшов 1974 року.
Про що ця казка
Лагідна адаптація казки біні з Нігерії про час, коли Небо було низько над землею і ділилося з людьми смачною їжею. Діти разом із героями дізнаються: брати треба стільки, скільки справді потрібно, а про землю й її дари слід дбати.
Давно-давно Небо було зовсім низько. До нього можна було дотягнутися рукою. Воно було велике, блакитне й дуже добре.
Небо дарувало людям їжу. Один шматочок був схожий на теплий хліб, інший — на солодкий фрукт. «Беріть, скільки потрібно», — лагідно казало Небо.
Люди дякували Небу. Діти гралися, дорослі співали, усі ділилися їжею. Біля хатинок було світло й радісно.
Небо повторювало: «Не беріть зайвого. Те, що не з’їли, засмучується». Люди кивали: вони знали, що дарунок треба берегти.
Та якось після свята одна жінка взяла дуже багато небесної їжі. Їй хотілося ще й ще. Частина їжі залишилася лежати на землі.
Небо побачило зайві шматочки. Воно не кричало. Лише стало тихим і сказало: «Мені сумно, коли мої дари марнують».
Повільно-повільно Небо піднялося вище. Люди простягали руки, але вже не могли до нього дістати. Вони зрозуміли своє правило.
Люди взяли насіння і посадили його в м’яку землю. Вони поливали грядки та чекали. Маленькі зелені паростки з’явилися дуже скоро.
Далеке Небо не забуло людей. Воно послало тепле сонце і добрий дощик. Рослини росли, а люди дякували за кожен листочок.
Відтоді люди брали лише стільки, скільки могли з’їсти або зберегти. Вони ділилися одне з одним і берегли землю. А високе Небо усміхалося їм блакиттю.
Чому вчить ця казка
Бери стільки, скільки зможеш використати. Дякуй за дари природи й не марнуй їх.
Читайте казки з ілюстраціями офлайн і слухайте голосом рідних у застосунку SHAFA Kids
