Цар Соломон і маленька бджілка

Одного ранку над містом Єрусалим зійшло лагідне сонце. У саду біля палацу блищали листочки, пахли квіти, а в траві ховалися маленькі краплинки роси. Цар Соломон вийшов погуляти садом. Поруч ішла маленька дитина. Дитина любила дивитися на все уважно: на камінчики, на пелюстки, на мурашок і на хмаринки. — Сьогодні сад співає тиху пісеньку, — сказав цар Соломон. Дитина прислухалася. І справді: десь дзюрчала вода, десь шелестіло листя, а над квітами чулося тоненьке: дз-з-з.

Біля білої квітки літала маленька бджілка. Вона була така крихітна, що її майже не було видно між пелюстками. Бджілка збирала солодкий нектар і дуже старалася. Вона залізла глибоко в квітку, потім вилетіла назад, потім знову повернулася. Раптом вітер хитнув гілочку. Бджілка злякалася, закрутилася в повітрі й сіла просто на царський рукав. Один слуга махнув рукою:

— Ой, бджола! Проженемо її! Але цар Соломон підняв долоню.

— Зачекай. Вона маленька гостя нашого саду.

Дитина нахилилася ближче, але обережно, щоб не налякати бджілку. — Вона така маленька, — тихо сказала дитина. — Так, — усміхнувся цар Соломон. — Але маленьке теж має своє місце у світі. Бджілка поворушила крильцями. Вона ніби зрозуміла добре слово. Потім злетіла, зробила маленьке коло над царем і сіла на жовту квітку. Соломон сказав:

— Лети, бджілко. Нехай твої крила будуть легкі. Бджілка дзижчала так радісно, ніби відповідала: “Дякую!”

Бджілка підлетіла ближче до царя. Вона була дуже маленька, але дуже смілива. — Дз-з-з, — сказала бджілка по-своєму. Цар Соломон умів слухати навіть тих, хто говорив тихо. Він нахилився й усміхнувся. — Ти хочеш щось сказати? Бджілка закружляла перед ним. — Мабуть, вона обіцяє колись допомогти, — сказала дитина. Слуги тихенько засміялися. Один прошепотів:

— Як така крихітка допоможе царю? А Соломон відповів спокійно:

— Ніхто не знає, коли маленька допомога стане великою.

Минуло кілька днів. До палацу приїхала мудра цариця з далеких країв. Її верблюди несли скрині, тканини, пахощі й блискучі камінці. Цариця хотіла перевірити мудрість царя Соломона. Але не для сварки. Їй було цікаво: чи справді він помічає те, що інші пропускають? Вона принесла дві гарні квіткові гілочки. Вони були майже однакові. На обох сяяли рожеві квіти, зелені листочки й тонкі стебельця. — Скажи, царю Соломоне, — мовила цариця, — яка гілочка жива, а яка зроблена майстром?

Усі в палаці завмерли. Слуги дивилися на гілочки. Радники нахиляли голови то праворуч, то ліворуч. Одна гілочка була живою. Друга була зроблена так майстерно, що навіть крапельки роси на ній здавалися справжніми. Дитина теж дивилася уважно. Квіти були такі схожі, що очі трохи втомилися. — Може, ця? — прошепотів один радник.

— Ні, напевно та, — відповів інший. Цар Соломон мовчав. Він не поспішав. Мудрість іноді любить тишу.

Соломон підійшов до вікна й попросив:

— Відчиніть, будь ласка. У кімнату ввійшло тепле повітря. Воно принесло запах саду, сонця і квітів. Фіранка тихо хитнулася. Дитина раптом почула знайоме:

— Дз-з-з. У відчинене вікно влетіла та сама маленька бджілка. Вона кружляла повільно, ніби шукала щось дуже важливе. Слуги хотіли відмахнутися, але дитина прошепотіла:

— Не треба. Це наша маленька гостя.

Бджілка підлетіла до першої гілочки. Покружляла, сіла на квітку, але одразу злетіла. Потім вона підлетіла до другої гілочки. Там вона затрималася довше. Вона сховала носик у пелюстках і радісно задзижчала. Дитина усміхнулася.

— Вона знайшла справжню квітку! Цар Соломон кивнув.

— Жива гілочка там, де бджілка шукає нектар. Цариця подивилася на квіти, потім на маленьку бджілку, а потім на царя.

Цариця засміялася тихо й радісно.

— Ти справді мудрий, царю Соломоне. Але сьогодні тобі допомогла дуже маленька подруга. Соломон подивився на бджілку.

— Так. І це найкраща частина цієї загадки. Слуги вже не сміялися. Радники теж усміхалися. Усі побачили: маленька бджілка зробила те, чого не змогли великі очі дорослих. Дитина сказала:

— Вона ж обіцяла допомогти. — І виконала обіцянку, — відповів цар.

Цар Соломон наказав посадити в саду ще більше квітів. Жовті, рожеві, білі й сині квіти мали рости біля доріжок, біля фонтану і біля сонячної стіни. — Нехай бджілкам буде добре, — сказав він. Дитина допомогла вибрати місце для маленької клумби. Там сонце світило лагідно, а вітер не був сильний. Бджілка літала над новими квітами й дзижчала, ніби співала веселу пісеньку.

Увечері сад став тихим. Сонце сідало за дахами, а квіти пахли ще солодше. Дитина сиділа поруч із царем Соломоном і думала про бджілку. — Вона така маленька, але допомогла тобі, — сказала дитина. — Так, — відповів цар. — У світі немає зайвих добрих справ. Є маленькі справи, які приходять саме в потрібну мить. Дитина подивилася на свої долоньки.

— Значить, і маленькі руки можуть допомагати? — Звісно, — сказав Соломон.

Наступного ранку дитина знову прийшла в сад. На квітах уже працювали бджілки. Вони літали туди-сюди, не шумно, не гордо, а просто робили свою справу. Маленька бджілка сіла на квітку поруч. Дитина усміхнулася їй. — Дякую, маленька бджілко. Бджілка дз-з-знула у відповідь і полетіла далі. А цар Соломон сказав:

— Пам’ятай: щоб бути корисним, не треба бути великим. Треба бути уважним, добрим і готовим допомогти. І сад знову заспівав свою тиху ранкову пісеньку.