Курочка Ряба

Жили собі дідусь та бабуся. Їхня біла хатинка стояла біля садочка. Під вікном росли мальви. Біля тину цвіли соняшники. У хатинці було тепло й затишно.

Разом із дідусем та бабусею жила Курочка Ряба. Пір’ячко в неї було рябеньке: біле, руде й трішечки чорне. Курочка ходила по подвір’ю: — Ко-ко-ко! Дідусь сипав їй зернятка. Бабуся наливала свіжої водички.

Щоранку Курочка Ряба прокидалася разом із сонечком. Вона виходила з курника, потягувала крильця й клювала зернятка. — Доброго ранку, Рябо! — казав дідусь. — Ко-ко-ко! — відповідала курочка. Бабуся усміхалася: — Наша гарна помічниця.

Одного ранку Курочка Ряба тихенько сіла в гніздечко. Посиділа трішки. Поворушила соломку. А потім голосно закудкудакала: — Ко-ко-ко! Куд-куда! Дідусь і бабуся підійшли ближче. У гніздечку лежало гарне кругленьке яєчко.

Дідусь узяв яєчко обережно-обережно. Поклав його на рушничок. — Зараз я його розіб’ю, — сказав він. Дідусь легенько постукав ложечкою: — Тук-тук! Та яєчко не розбилося. Ще раз: — Тук-тук! Яєчко лежало ціле.

— Дай-но я спробую, — сказала бабуся. Вона взяла маленьку дерев’яну ложечку. Постукала: — Тук-тук! Не розбилося. Постукала ще раз: — Тук-тук! Знову не розбилося. Дідусь здивувався. Бабуся теж здивувалася.

Дідусь і бабуся поклали яєчко на рушничок біля віконця. Сонечко світило на шкаралупку. Яєчко блищало й тихенько лежало. Курочка Ряба ходила поруч: — Ко-ко-ко. А під лавкою жила маленька сіра мишка.

Мишка визирнула з-під лавки. Вона побачила крихітку хліба. — Пі-пі! — зраділа мишка. Вона швиденько побігла до крихітки. Хвостик хитнувся праворуч. Хвостик хитнувся ліворуч. І випадково торкнувся рушничка.

Рушничок ледь ворухнувся. Яєчко покотилося: — Котик-котик-котик! Курочка Ряба зупинилася. Мишка завмерла. Дідусь простягнув руки. Бабуся нахилилася. Та яєчко вже впало на підлогу: — Тріс! І розбилося.

Дідусь сів на лавку. — Ох, наше яєчко… Бабуся зітхнула: — Таке було гарненьке. Мишка сховалася за ніжкою столу. Вона не хотіла розбивати яєчко. Це сталося випадково. Курочка Ряба подивилася на дідуся, на бабусю й на маленьку мишку.

Курочка Ряба підійшла ближче. Вона лагідно закудкудакала: — Ко-ко-ко! Не плач, дідусю. — Ко-ко-ко! Не плач, бабусю. Дідусь підняв голову. Бабуся витерла очі рушничком. А Курочка Ряба сказала: — Я знесу вам інше яєчко. Не просте, а золотеньке!

Дідусь усміхнувся. Бабуся теж усміхнулася. Мишка обережно визирнула з-за столу. Ніхто на неї не сердився. Бабуся прибрала шкаралупки. Дідусь насипав Курочці Рябі зернят. А Курочка пішла до свого теплого гніздечка: — Ко-ко-ко! У хатинці знову стало тихо й затишно. Бо коли всі разом, навіть після маленької прикрості повертається радість.