Боря і важливий сигнал

Одного ранку Боря будував вежу з кубиків. Червоний кубик стояв унизу. Жовтий — посередині. А маленький синій кубик мав опинитися на самій верхівці. — Ще один! — сказав Боря. — І вежа буде готова! Біля стіни стояв маленький зелений горщик. Він нікуди не поспішав і терпляче чекав. Мама зазирнула до кімнати. — Боря, може, час сходити на горщик? — Ні! — швидко відповів Боря. — Я будую! Боря поставив ще один кубик. Потім ще один. Раптом унизу живота з’явилося дивне відчуття. Наче хтось тихенько постукав: тук-тук. Боря зупинився на мить. Потім стиснув коліна. А тоді почав переступати з ніжки на ніжку. — Боря, твої ніжки танцюють? — усміхнулася мама. — Це будівельний танець! — відповів Боря. Зупиняти гру зовсім не хотілося. Вежа була майже готова.

Боря взяв синій кубик. Але маленький сигнал став сильнішим: тук-тук-тук! Тіло ніби казало: «Час! Треба на горщик!» Та Боря хотів спочатку закінчити вежу. І раптом штанці стали теплими. Потім мокрими. Боря завмер. Синій кубик залишився в руці. — Мамо… — тихо сказав Боря. — Штанці мокрі. Мама підійшла й присіла поруч. — Я бачу. Нічого страшного. Таке іноді трапляється, коли малюк тільки вчиться ходити на горщик. — Ти не сердишся? — запитав Боря. — Ні, — відповіла мама. — Твоє тіло подало сигнал, але ти ще не встиг його зрозуміти. Наступного разу спробуємо помітити сигнал раніше. Мама допомогла зняти мокрий одяг, витертися та вдягнути сухі штанці. Сухі штанці були м’які й теплі. — Значно приємніше, — сказав Боря. — Авжеж, — усміхнулася мама. — А горщик допоможе залишити їх сухими.

Мама сіла поруч. — Перед тим як захотіти пі-пі, тіло часто попереджає нас. — Як? — запитав Боря. — Може з’явитися тиск унизу живота. Ніжки починають переступати. Коліна хочуть стиснутися. Іноді складно спокійно сидіти. Боря подивився на свої ноги. — Вони танцювали. — Саме так. Це був не будівельний танець. Тіло намагалося сказати: «Час на горщик!» — А що треба робити? — Зупинитися й сказати: «Мамо, хочу пі-пі!» або «Тату, хочу пі-пі!» Тоді ми допоможемо дійти до горщика чи туалету. Боря повторив: — Хочу пі-пі! — Чудово, — сказала мама. — Навіть якщо гра дуже цікава, вона може трохи почекати. Боря подивився на вежу. Вежа нікуди не втекла. Навіть синій кубик терпляче лежав поруч.

Боря взяв улюбленого ведмедика. — Ведмедик теж не знає, коли йти на горщик. — Тоді можна потренуватися разом, — запропонувала мама. Ведмедик сидів біля кубиків. Боря поворушив його лапками. — Ой! Ніжки танцюють! — Що треба сказати? — запитала мама. Боря заговорив голосом ведмедика: — Мамо, хочу пі-пі! Потім Боря посадив ведмедика на зелений горщик. — Ведмедик устиг! Штанці сухі! Мама плеснула в долоні. — Ведмедик почув важливий сигнал. Боря теж поплескав. Зелений горщик виглядав дуже серйозно. Наче це була найважливіша робота у світі.

Після обіду Боря грався з машинками. Червона машинка їхала до гаража. Синя машинка везла маленький кубик. Раптом знайоме відчуття повернулося. Тук-тук. Боря стиснув коліна. Ніжки хотіли почати танець. — Ще одну машинку… — прошепотів Боря. Але потім згадав мокрі штанці, мамині слова та ведмедика. Боря зупинив машинку. — Мамо, хочу пі-пі! Мама одразу підійшла. — Добре, ходімо. Вони разом пішли до горщика. Мама допомогла зняти штанці, і Боря сів. Спочатку нічого не відбувалося. Боря трохи почекав. І раптом: пс-с-с! Боря широко розплющив очі. — Вийшло! — Так! — усміхнулася мама. — Ти почув сигнал і вчасно попросив допомогу. Боря встав. Штанці залишилися сухими. Потім Боря разом із мамою помив руки. — Я почув тук-тук, — гордо сказав Боря. — І правильно зрозумів його, — відповіла мама.

Увечері Боря разом із татом збирався на прогулянку. На вулиці було багато цікавого: калюжі, листочки, машини й великий пес біля магазину. Перед виходом тато запитав: — Боря, спробуємо сходити на горщик? Цього разу Боря не сказав «ні». — Добре. А потім підемо дивитися на машини. Після горщика Боря вдягнув сухі штанці, куртку та черевики. На прогулянці все було чудово. А коли тіло знову тихенько постукало, Боря зупинився. — Тату, хочу пі-пі. — Дякую, що сказав, — відповів тато. — Ходімо шукати туалет. Вони встигли. Штанці залишилися сухими, а прогулянка продовжилася. Перед сном мама обійняла Боря. — Сьогодні ти навчився дуже важливої речі. — Слухати тук-тук? — Так. Слухати своє тіло й просити про допомогу. Боря подумав і сказав: — Якщо штанці намокнуть, це не страшно. — Зовсім не страшно, — погодилася мама. — Ти тільки вчишся. І з кожним разом буде виходити краще. Боря усміхнувся. Зелений горщик стояв неподалік і чекав на новий день. А сухі штанці спокійно відпочивали разом із маленьким господарем.