Добрий гість і маленький хлібчик

Стояв вечір. На небі з’явилася перша зірочка. У маленькому домі було тепло. У віконці світився жовтий вогник. На столі лежав маленький хлібчик. Хлібчик був круглий, рум’яний і дуже смачно пах. Мама поставила на стіл чашку теплого молока. Тато поправив скатертину. Маленька дитина сиділа поруч і дивилася на хлібчик. — Який гарний хлібчик, — сказала мама. — І дуже маленький, — усміхнувся тато. Дитина тихенько плеснула в долоньки. У домі стало ще затишніше.

Раптом у двері постукали. Тук-тук. Усі прислухалися. Тук-тук. — Хто там? — лагідно запитав тато. За дверима стояв добрий гість. На його плечах була стара накидка. На черевиках — трохи пилу з дороги. Але очі в гостя були теплі й спокійні. — Добрий вечір, — сказав гість. — Чи можна мені трохи відпочити біля вашого вогника? Мама усміхнулася. — Заходьте. У нашому домі є місце для доброго гостя.

Гість зайшов тихо-тихо, щоб не налякати нікого в домі. Він сів біля столу. Дитина подивилася на нього уважно. Гість усміхнувся дитині. — Я йшов довго, — сказав він. — Дорога була темна, а ваш вогник видно здалеку. Тато налив гостю теплого молока. Мама поставила перед ним маленьку тарілочку. На столі лежав той самий маленький хлібчик. Дитина подивилася на хлібчик. Потім на гостя. Потім знову на хлібчик.

— Хлібчик у нас маленький, — сказала мама. — Але ми можемо поділитися. Тато обережно розламав хлібчик на шматочки. Один шматочок — мамі. Один шматочок — татові. Один шматочок — дитині. І один шматочок — доброму гостю. Шматочки були маленькі. Але всі взяли їх лагідно й радісно. Дитина тримала свій шматочок двома ручками. — Дякую, — сказав гість. Його голос був тихий, наче м’яка ковдра.

Усі їли повільно. Хлібчик був м’який і смачний. Дитина відкусила маленький шматочок. Потім подивилася на гостя. Гість теж їв маленькими шматочками і дуже посміхався. — Коли люди діляться, — сказав гість, — хлібчик стає особливим. — Чому? — запитала дитина. Гість поклав руку на серце. — Бо в ньому з’являється добро. Дитина подивилася на свій шматочок. Він був маленький. Але в долоньках від нього було тепло.

На столі залишилася одна маленька крихта. Дитина побачила її першою. — Крихта! — сказала дитина. Усі засміялися. Гість нахилився до крихти й дуже серйозно сказав: — І крихта важлива. Мама усміхнулася. — Так. Маленьке теж може бути добрим. Тато підсунув блюдечко ближче. Дитина обережно торкнулася крихти пальчиком. Крихта була зовсім маленька. Але всі дивилися на неї так, ніби вона теж була частиною великої вечері.

Після вечері гість розповів коротеньку казку. У казці була зірочка. Вона світила маленьким вогником у небі. Одна пташка побачила зірочку й знайшла дорогу додому. — Зірочка маленька, — сказав гість. — Але вона допомогла пташці. Дитина подивилася у вікно. На небі справді світила маленька зірочка. — Як наш хлібчик, — сказала дитина. — Так, — відповів гість. — Маленьке добро теж світить.

Надворі стало темніше. Вітер тихенько торкнувся віконця. У домі було спокійно. Мама принесла гостю м’яку ковдру. Тато поставив біля дверей його дорожню палицю. Дитина помахала гостю ручкою. — Доброї ночі. — Доброї ночі, маленьке сонечко, — сказав гість. Дитина заснула швидко. Їй снився круглий хлібчик, добра зірочка і теплий вогник у вікні. А гість сидів тихо й усміхався.

Мама розламала новий хлібчик. Один шматочок — мамі. Один шматочок — татові. Один шматочок — дитині. І один маленький шматочок поклали на тарілочку біля вікна. — Для доброго гостя? — запитала дитина. — Для доброго спогаду, — сказала мама. Тато усміхнувся. — І для того, щоб ми пам’ятали: коли ділишся, у домі стає тепліше. Дитина взяла свій шматочок і притиснула до долоньок. Хлібчик був теплий. І серце теж було тепле.