Мія і чотири пори року

За вікном повільно падав сніг. Мія притулила долоню до шибки й побачила яблуню у дворі. Влітку під нею стояв маленький стілець, а тепер гілки були зовсім голі. — Мамо, куди поділися листочки? І чому зараз зима, а не літо? Мама вкрила її ковдрою. — Дерево відпочиває. А про літо я розповім тобі завтра. Воно нікуди не зникло. Мія заплющила очі. Їй дуже хотілося побачити, де ж чекає літо. Уві сні з-за шафи визирнув крихітний домовик. На його плащі зеленіли весняні квіти, сяяло літнє сонечко, шаруділо мідне листя, а краї сріблилися інеєм. На поясі дзвеніли чотири ключі — зелений, золотий, мідний і срібний. — Ходімо, — прошепотів домовик, поправляючи шапку зі сніжинкою. — Я покажу тобі цілий рік.