Лисиця та Журавель

Жила собі Лисичка в маленькій хатинці край лісу. Хатинка була чепурна: біля порога росли мальви, на вікні стояв глечик із квітами, а над дверима висів вишитий рушничок. Лисичка любила прибирати свою хатинку. Вона підмітала долівку пухнастим хвостиком і казала: — Ой, яка ж у мене гарна оселя! Одного ранку Лисичка визирнула у віконце й побачила на лузі Журавля. Журавель поважно ходив біля ставочка на довгих ногах і шукав собі сніданок.

Лисичка вибігла на ґанок і привітно махнула лапкою. — Добрий день, Журавлику! — Добрий день, Лисичко, — відповів Журавель і чемно вклонився. Лисичка подумала: «А запрошу-но я Журавля в гості. Буде весело поговорити за столом». Вона сказала: — Приходь до мене сьогодні на обід. Я тебе смачненьким почастую. Журавель зрадів. — Дякую, Лисичко. Прийду. І він поважно пішов берегом ставочка, а Лисичка побігла додому готувати обід.

Лисичка дістала крупу, молочко та маленьку дерев’яну ложку. Вона зварила кашку. Кашка вийшла тепла, м’яка й запашна. — Ой, яка добра каша! — сказала Лисичка. — Журавель точно зрадіє. Потім Лисичка взяла широку пласку тарілку. Вона розмазала кашку по тарілці тоненько-тоненько. — Так гарно видно візерунок на тарілці, — задоволено мовила вона. Лисичка не подумала, що в Журавля довгий дзьобик, а не маленька лисяча мордочка.

Незабаром у двері постукали. Тук-тук. — Заходь, Журавлику! — покликала Лисичка. Журавель зайшов обережно, щоб не зачепити довгими ногами лавку. — Яка в тебе затишна хатинка, — сказав він. — Сідай до столу, дорогий гостю, — відповіла Лисичка. — Я тобі кашки наварила. Вона поставила перед Журавлем пласку тарілку. Каша пахла смачно. Журавель нахилив голову й спробував дзьобнути. Тук. Не виходить. Ще раз спробував. Тук-тук. Знову не виходить.

А Лисичка тим часом лизь-лизь язичком — і їсть собі кашку з тарілки. Їй було дуже зручно. — Їж, Журавлику, їж! Не соромся, — казала вона. Журавель чемно усміхнувся. — Дякую, Лисичко. Каша справді пахне гарно. Він ще раз спробував дістати кашку довгим дзьобиком, але тарілка була надто пласка. Журавель майже нічого не скуштував. А Лисичка всю кашу з’їла й сказала: — Ой, як смачно пообідали! Журавель не образився, але задумався.

Після обіду Журавель підвівся й чемно сказав: — Дякую за гостину, Лисичко. А тепер приходь завтра до мене. Я теж тебе почастую. Лисичка зраділа. — Прийду, прийду! Дуже люблю гостювати. Вона провела Журавля до дверей і помахала хвостиком. Увечері Лисичка думала: — Цікаво, що Журавель приготує? Може, пиріжки? А може, юшку? Ох, люблю я смачненьке! Вона лягла спати й уві сні бачила великий стіл із частуванням.

Наступного дня Журавель у своїй хатинці біля ставочка почав готувати обід. Його хатинка була висока й світла. Біля дверей шумів очерет, а на підвіконні лежали гладенькі камінці зі ставка. Журавель зварив запашну страву з крупи, овочів і трав. Пахло дуже смачно. Потім він узяв високий глечик із вузьким горлечком. — Мені з такого глечика зручно їсти, — сказав Журавель. — Але чи буде зручно Лисичці? Він на мить задумався, та все ж поставив глечик на стіл.

Лисичка прийшла ошатна й весела. — Добрий день, Журавлику! — Добрий день, Лисичко. Прошу до столу. Журавель поставив перед гостею високий глечик. З глечика пахло так смачно, що Лисичка аж носиком повела. — Ой, який запах! Вона спробувала зазирнути всередину. Потім спробувала дістати страву язичком. Не виходить. Спробувала мордочкою. Горлечко вузьке. А Журавель опустив довгий дзьобик у глечик і спокійно їсть.

Лисичка сіла тихенько. Їй стало ніяково. Вона згадала, як учора Журавель сидів біля пласкої тарілки й майже нічого не міг скуштувати. — Ой, — прошепотіла Лисичка. — Тепер я зрозуміла. Журавель підвів голову. — Що ти зрозуміла, Лисичко? Лисичка опустила вушка й сказала: — Учора я пригощала тебе так, як було зручно мені. А про тебе не подумала. Журавель кивнув. — А сьогодні я показав, як це буває, коли господар думає тільки про себе.

Лисичка подивилася на глечик, а потім на Журавля. — Пробач мені, Журавлику. Я хотіла пригостити тебе, але не подумала, що тобі буде незручно. Журавель усміхнувся. — Добре, що ти зрозуміла. Він дістав ще одну мисочку — ширшу й нижчу. — Ось із цієї мисочки тобі буде зручно. Лисичка здивувалася: — А я завтра поставлю для тебе високий кухлик, щоб тобі було зручно їсти в мене. І обоє засміялися. Не голосно, не сердито, а по-доброму.

Журавель налив страву Лисичці в мисочку. А собі залишив глечик. Тепер усім було зручно. Лисичка їла з мисочки. Журавель їв із глечика. За вікном тихо шелестів очерет, у ставочку квакала жабка, а сонечко заглядало в хатинку. — Оце вже справжня гостина, — сказала Лисичка. — Так, — відповів Журавель. — Коли гостю добре, тоді й господарю радісно.

Відтоді Лисичка й Журавель часто ходили одне до одного в гості. Коли Журавель приходив до Лисички, вона ставила йому високий кухлик. Коли Лисичка приходила до Журавля, він ставив їй зручну мисочку. Вони пили чай із лісових трав, їли пиріжки й розповідали одне одному новини. А якщо хтось у лісі кликав гостей, Лисичка завжди казала: — Не забудьте: гостина має бути зручною для гостя! І Журавель додавав: — Бо добра гостина починається з уважного серця.