Дві вивірки

На двох сусідніх дубах жили вивірки. Одна мала дупло в старому стовбурі, друга — вище, поміж густого листя. Улітку вони часто зустрічалися на одній гілці. — Дивися, який великий горіх! — гукала одна. Вона брала його в лапки й несла додому. А її сусідка знаходила інший горіх, розгризала на місці та кликала: — Ходімо стрибати! Он яка довга гілка! І сама вже мчала вперед — скік, скік!

Перша вивірка носила горішки день за днем. Покладе один у дупло, знайде ще один — і знову біжить по стовбуру. На дно принесла сухого листя та моху, щоб узимку було тепло. Якось сусідка зазирнула до неї: — Ого, скільки горіхів! Навіщо тобі стільки? — Узимку на гілках їх не буде. Друга вивірка визирнула назовні. Ліс був зелений, сонце гріло. — Зима ще далеко. Я встигну! І стрибнула на гілку погратися.

Минуло літо. Потім з дубів опало листя. Одного ранку вивірка прокинулася й не впізнала лісу: гілки стали білі. Вона вискочила з дупла. Сніг тихо сипався на її хвіст. — Де ж тепер горішки? У своєму дуплі вона знайшла лише сухий листок. А з сусіднього дупла долинуло веселе хрум-хрум.

Вивірка спустилася на землю. Розгорнула лапками сніг під дубом. Порожньо. Побігла до іншого дерева, зазирнула між корені. І там нічого. Вітер гойднув голі гілки. Вивірка притисла лапки до грудей і повернулася додому. Але в порожньому дуплі було холодно, а їсти хотілося дедалі дужче. Вона поглянула на сусідній дуб. Там горіло маленьке тепле віконце.

Вивірка постукала в дверцята. — Тук-тук... Можна до тебе? Я не зібрала запасів. Сусідка відчинила. Побачила засніжений хвіст і холодні лапки. — Заходь хутчіш. Ось мох, сідай ближче. І тримай горішок. Гостя взяла горіх обома лапками. Хрум! Який він був смачний! — Дякую, — сказала вона тихо. — Я думала, ти мене сваритимеш. — Навіщо сварити? Залишайся. Удвох тепліше.

Так вивірки прожили зиму в одному дуплі. А навесні знову вибігли на зелені гілки. Коли влітку достигли горіхи, сусідки взялися до роботи разом. Одна знайшла горішок під ліщиною. Друга помітила ще два поміж листям. Носили їх до спільного дупла — скік сюди, скік назад. І погратися встигали теж. Але тепер обидві знали: перед холодами горішки треба сховати. Узимку сніг знову вкрив дуби. А в дуплі було тепло. Вивірки сиділи поруч і хрумтіли запасеними горішками.