Когут та його друзі повертають бабі хату

Жили собі когут, качка й кицька. Якось когут сказав качці: «Ходімо шукати службу: мені вже нічого робити вдома». Качка погодилася, а кицька теж не схотіла лишатися сама. От і рушили вони втрьох дорогою. Йшли, розмовляли та придивлялися, де б знайти собі заняття й прихисток.

Невдовзі друзі побачили бабу. Вона йшла стежкою та плакала: «Ой, у моїй хаті біда, біда!» Когут зупинився й спитав, що сталося. Баба розповіла: до її хати зайшов ведмідь, вигнав її надвір і сам оселився всередині. Тепер баба не мала куди повернутися.

«Ходімо, я вижену ведмедя», — сказав когут. Баба стривожилася: «Паночку, вже й дужчі за вас пробували, та не змогли його прогнати». Але когут не відступив. Він запевнив бабу, що спробує допомогти, а качка й кицька одразу сказали, що не залишать свого друга самого.

Баба впустила когута переночувати. Качка й кицька теж зайшли до хати — вони ж домовилися бути разом. Когут улаштувався на балці під стелею, качка залізла під ліжко, а кицька сховалася в печі. У хаті стало тихо. Кожен чекав, коли ведмідь повернеться.

Уночі ведмідь увійшов до хати й спершу поліз до печі. Та звідти раптом вискочила кицька: зашипіла, розпустила кігті й ухопила ведмедя за морду. Ведмідь сахнувся, не розуміючи, хто на нього напав. Кицька міцно трималася, а ведмідь заметушився по хаті.

З балки під стелею озвався когут: «Куд-кудак!» Ведмідь підвів голову й почув: «Подай-но його сюди! Подай-но його сюди!» Йому здалося, що хтось наказує принести ще одного звіра. Він злякався ще дужче й кинувся шукати, звідки лунає голос.

З-під ліжка закрякала качка: «Кря-кря-кря!» Ведмідь почув і це, та не зрозумів, що в хаті його зустріли троє друзів. Йому вчулося: «Так, так, так йому й роби!» Кицька все ще трималася за його морду, когут голосно кудкудакав, а качка крякала. Ведмідь вирішив, що в хаті зібралася ціла дивна сила.

Ведмедя охопив страх, і він щодуху втік із хати. Когут, качка й кицька лишилися там до ранку. На світанку когут покликав бабу: «Бабуню, здається, тепер у хаті немає біди. Ходіть і подивіться». Баба обережно зайшла — ведмедя вже не було. Вона подякувала друзям і спитала, чого вони хочуть за допомогу. Когут відповів: «Нічого нам не треба. Дозвольте тільки всім трьом пожити у вас: нам ніде жити». Баба зраділа, що більше не буде сама, і погодилася. Відтоді вони мешкали разом, а ведмідь до хати вже не повертався.